Тарас Прохасько "Порт Франківськ"

...проза Тараса Прохаська позачасова. тобто виникає таке враження, що автор пише її в процесі твого читання. Жодної прив’язки до року написання тексту, історія згадується майже як легенда, а теперішній час, будь то осінь чи зима, завжди буде претендувати на місце у майбутньому, коли може ще бути кимсь прочитана книга.

         Порт Франківськ - це вибрані фейлетони, які писалися для колонки в івано-франківському тижневику «Галицький кореспондент» від липня 2005 року.

«На березі колишнього Карпатського моря – перед теперішнім морем Карпат – за вапняковими схилами Вовчинецьких гір, вкритих рослинами, яких нема ніде більше у цих широтах, бо все ж – узбережжя (там мусить бути щось вічнозелене, соковите, мусить бути хоча би інший мох), у затоці під цими скелями, котрі ніяк не дочекаються припливу, а відплив був кілька тисяч років тому, ще збереглися дві колишні течії Карпатського моря. Вони витікають з його глибин і, вдаряючись об камінь берега, завертаються, утворюючи невеликий атол, перед яким випинається у ямі порт Франківськ. Найкраща гавань після рифів і островів Карпат. Найпевніший порт і форт на березі Покуття. Він позначений на всіх таємних морських мапах, без нього неможливий жоден рейс у цих широтах. Франківськ тримає. Цей порт є формою, яка утримує сутність навколишніх земель-морів.

Порт пахне портом. Він існує для того, щоби змішувалися запахи. Щоби саме тут відбувалася роза вітрів, щоби вона ставала чимось реальним. Щоби нею могли живитися вітрила наших балконів. Порт Франківськ пахне підмоклими мурами, кораловими рифами своїх пляжів, гарматним порохом твердинь, дешевими смерековими бурштинами, складами і пакгаузами, плитами Галицько-Львівського і Тисменецько-Кам’янецького трактів, затопленим цвинтарем і трактирами довкола маяка, будиночками вздовж берегової лінії, де снідають і ночують купці, матроси, пірати, теслі, астрономи, картографи, міняли, злодії, відставні капітани, майбутні юнги, коки і китобої. Іноді вони всі, не вірячи жінкам, котрі їх годують, стоять і дивляться у бік Бистриці. І бачать, як за вигином моста починається їхній порт. Крізь нічні лампи, крізь недільний туман, крізь різдвяний сніг – прекрасний порт Франківськ.

Це місто-фортеця. Воно не те, що стало фортецею, бо так було треба. Воно було фортецею задумане і фортецею створене. Ідея ідеального міста довго шукала такого бездоганного втілення. Єдиний рисунок став прототипом міста, і місто було як гравюра. Як графіка на камені, як барельєф, як літографія, як суха голка, як ленд-арт врешті решт. Суцільний мінімалізм. Брильянт. Як компас. Шість напрямів. Шість редутів, шість проміжних мурів. Всередині – маяк-ратуш. Квадратом камениці, вузькі, низькі і довгі. Палац при мурі. Лицарі тоді не ховалися серед міщан. Три костели. Дві церкви. Звичайно, арсенал і мол. Заблудитися в порту було неможливо. Все надто прозоре. Все просте і ідеальне. Місто- контрафорс. Його так і не вдалося нікому знищити ззовні. Ні туркам, ні москалям, ні козакам. Справжні твердині можна підвалити лише зсередини – австрійським розбиранням мурів, розстрілами у середмісті, бульварами замість кварталів, будинками на місці внутрішнього подвір’я і саду, пожежею, яка роздулася з під котла, в якому варилося повидло...

І якраз тепер, як і в 1812 році, коли були розібрані мури, порт-фортеця знову стає інакшим. Мінімалізм і садівництво, котрі були визначальними впродовж усіх часів Франківська, підривається із середини маньєризмом і зажерливою забудовою тих місць, де пилося, сиділося, ходилося, лежалося, любилося, бігалося, говорилося, обнімалося, трималося. Звідки дивилося на  акваторію.  Де була наша твердиня. Ідеальне місто. Як з рисунка. Як літографія. Його варто було захищати і не здавати, цей порт Франківськ. Але воно не встояло – як завжди – від власного, внутрішнього напору...»

Тарас ПРОХАСЬКО